Перейти до вмісту

Франсуа Байру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Франсуа Байру
François Bayrou
Прем'єр-міністр Франції
13 грудня 2024 — 9 вересня 2025
ПрезидентЕмманюель Макрон
ПопередникМішель Барньє
НаступникСебастьян Лекорню
Голова партії Демократичний рух
На посаді з2004
Народився25 травня 1951(1951-05-25) (74 роки)
Бордер, Атлантичні Піренеї, Франція
Відомий якполітик, пенсіонер, професор Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Бордо III Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяДемократичний рух
БатькоКалікст Байруd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиEmma Sarthoud Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зÉlisabeth Bayroud Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиAgnès Bayrou-Louisd[2], Hélène Perlantd, Marie Donatod і Dominique Bayrou-Lefèvred Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіяполітик
Релігіякатолицька церква Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Підпис
bayrou.fr
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Франсуа Байру (фр. François Bayrou; нар. 25 травня 1951, Бордер, Атлантичні Піренеї, Франція) — французький політик і письменник, прем'єр-міністр Франції з грудня 2024 року по вересень 2025 року. Він очолює Європейську демократичну партію (ЄДП) з 2004 року та Демократичний рух (MoDem) з 2007 року. Будучи центристом, він був кандидатом на президентських виборах 2002, 2007 та 2012 років.

Припускалося, що Байру буде кандидатом на президентських виборах 2017 року, але він вирішив не балотуватися та натомість підтримав Еммануеля Макрона, який після перемоги на виборах призначив його державним міністром та міністром юстиції в уряді, очолюваному Едуаром Філіпом. 21 червня 2017 року він пішов у відставку з уряду на тлі розслідування нібито шахрайського працевлаштування парламентських помічників партією MoDem, розпочатого раніше того ж місяця. Ці звинувачення з нього були зняті у 2024 році.

13 грудня 2024 року Еммануель Макрон призначив його прем'єр-міністром після того, як уряд Барньє було усунено вотумом недовіри[3]. Сам він був усунений вотумом довіри та подав у відставку 9 вересня 2025 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Байру народився в сім'ї небагатого селянина. Вчив класичну літературу в університеті Бордо, який закінчив у віці 23 років. Вступив в буржуазно-ліберальну партію UDP, де на початку був депутатом від департаменту Піренеї Атлантичні[4]. Байру дотримується християнсько-демократичних поглядів і називає себе віруючим католиком, проте прихильником відділення релігії від держави.

З 1979 до 1981 він був високопоставленим чиновником у міністерстві сільського господарства, після цього працював у президента сенату Алана Поера. З 1984 по 1986 був радником президента європейського парламенту П'єра Пфлімліна. До 1993 очолював парламентську групу в боротьбі проти безграмотності. Після перемоги на виборах правих лібералів під керівництвом Едуара Балладюра в 1993, Байру був запрошений в уряд як міністр освіти. Під час його перебування на цій посаді були проведені серйозні реформи у французькій системі освіти. Свою посаду Байру зберіг і після того, як у 1995 новим прем'єр-міністром став Ален Жюппе, який поповнив повноваження Байру сферою науки.

Політичною метою Байру було створення центристської політичної сили, здатної на рівних протистояти голлістам з правого флангу політичного спектру. На своєму посту міністра освіти і науки, він залишався до 4 червня 1997, коли його наступником став Клод Аллегре.

У 1998 був обраний головою Союзу за французьку демократію. Рік по тому брав участь у виборах в європейський парламент, ставши депутатом у Страсбурзі. Брав участь як кандидат від своєї партії на президентських виборах у Франції 2002 року. Його результатом стало четверте місце з 6,8 % голосів.

У тому ж році ліберальні центристи розкололися, так як їх частина була готова влитися в проект нової сильної консервативної партії Союз за народний рух (UMP) для підтримки діючого президента Жака Ширака, в той час як Байру хотів зберегти незалежність UDF. Байру склав свої повноваження як депутат Європарламенту, щоб стати депутатом французького парламенту. Проте на регіональних виборах в Аквітанії він зазнав поразки проти кандидата від UDF. Однак на виборах в Європарламент його партія змогла здобути 12 %.

У передвиборчих перегонах до президентських виборів 2007, згідно з опитуваннями, йому протягом декількох тижнів вдався зліт від безперспективного нішевого кандидата до серйозного претендента на посаду президента. Байру виступає як центристська альтернатива конкурентці від лівих сил Сеголен Руаяль та консерватору Ніколя Саркозі. У ході передвиборчої боротьби він назвав Європейський союз «найкрасивішою конструкцією людства». У загальноєвропейських питаннях він висловлюється проти прийняття Туреччини до ЄС і за прийняття європейської конституції. Він проти згадки в конституції про бога, оскільки за його словами релігія і закон не повинні змішуватися. Байру є автором багатьох історичних праць, в тому числі біографії французького короля Генріха IV. Він одружений і має шість дітей.

13 грудня 2024 президент Франції Емануель Макрон призначив Франсуа Байру прем'єр-міністром[5].

8 вересня 2025 року Національні збори проголосували проти довіри уряду Байру з перевагою в 364 голоси проти 194. Кілька партій відмовилися підтримати Байру через його відмову вести переговори або йти на компроміс щодо його вкрай суперечливої ​​бюджетної пропозиції. Це був другий уряд, призначений президентом Макроном, який було усунено за рік, і перший уряд в історії П'ятої республіки, який програв самонав'язаний вотум довіри[6]. Байру подав Макрону прохання про відставку 9 вересня[7].

Праці

[ред. | ред. код]

Історичні

[ред. | ред. код]
  • Le roi libre. — Paris: Flammarion, 1994 — ISBN 2-08-066821-8
    Le roi libre. — Paris: France loisirs, 1995 — ISBN 2-7242-8944-7
    Le roi libre. — Paris : Éd. J'ai lu, 1996 — ISBN 2-277-24183-0
    Henri IV. — Paris: Perrin jeunesse, 1998 — ISBN 2-262-01301-2
    Henri IV: le roi libre. — Paris: Flammarion, 1999 — ISBN 2-08-067725-X
  • Saint-Louis. — Paris: Flammarion, 1997 — ISBN 2-08-067208-8
  • Ils portaient l'écharpe blanche: l'aventure des premiers réformés, des Guerres de religion à l'édit de Nantes, de la Révocation à la Révolution. — Paris: B. Grasset, 1998 — ISBN 2-246-55981-2
    Ils portaient l'écharpe blanche: l'aventure des premiers réformés, des Guerres de religion à l'édit de Nantes, de la Révocation à la Révolution. — Paris: Librairie générale française, 2000 — ISBN 2-253-14779-6

Політичні

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ http://www.slate.fr/france/52757/francois-bayrou-conflits-interets-transparence
  3. ↑ Job facing France's new PM Francois Bayrou is imposing at best - and few expect him to last long after Barnier's downfall. Sky News (англ.). Процитовано 9 жовтня 2025.
  4. ↑ Francois Bayrou - or the power of self-belief. BBC News (брит.). 25 січня 2012. Процитовано 9 жовтня 2025.
  5. ↑ Макрон назвав ім'я нового прем'єра Франції. Європейськаправда (укр.). Процитовано 13 грудня 2024.
  6. ↑ France just lost its fourth PM in two years. Here's what it means. ABC News (en-AU) . 8 вересня 2025. Процитовано 9 жовтня 2025.
  7. ↑ France's prime minister is ousted as the nation drifts into turmoil. AP News (англ.). 9 вересня 2025. Процитовано 9 жовтня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франсуа_Байру&oldid=46293882